Провівши історико-архівні і бібліографічні дослідження Успенського собору, за описом 1593 року, було тридцять чотири ікони в дорогоцінних срібних позолочених ризах, прикрашених підвісками із золотих монет, древніх гривень, різних коштовних камінців й вінців…
У XVI столітті до північно-східної і південної частин храму прибудовано три невеличкі церкви-каплиці іменуються церквами Стефана, Іоанна Богослова і Трьох святителів.
«Зверху всі ці церкви (Пирогоща, велика Печерська церква, Св. Михайла у Видубецькому монастирі та інші) не раз, не двічі перебудовано, особливо в сімнадцятому і вісімнадцятому століттях, коли знову прикрашали Київ козацькі майстри та фундатори».
Після великої пожежі квітня 1718 року «у 1723-1729 роках храм було перебудовано і в основному заново оздоблено. Споруджені раніше навколо каплички були об’єднані між собою стінами. Внутрішні стіни були розписані групою художників на чолі з київським живописцем Павлом Поповичем.
Головний іконостас робили чернігівський сницар Григорій Петров і частково майстер Яким Глинський.
Іконостаси інших вівтарів в Успенському соборі виготовляли сницар лаврської майстерні – майстер Іларіон та Іван Сницар з Василькова…
Всі різьблення іконостаса, кафедр, кіотів виблискували позолотою і посилювали враження від живопису на стінах, склепінні, арках і парусах».
«Велика лаврська церква освячена 14 серпня 1729 року київським архієпископом Варлаамом Ванатовича відновлення Успенського собору після пожежі 1718 р за підрахунком, зробленому 1 грудня 1727 року обійшлося Лаврі в 133.166 золотих».
Як пише О. В. Сіткарьова, «багатовікова історія однієї з найдавніших пам’яток архітектури Київської Русі – Успенського собору Києво-Печерської Лаври – відображена на численних гравюрах, в письмових та архівних джерелах. Але наукове вивчення собору розпочалося лише в XIX ст.
Нагромадження відомостей про собор, які склали основу для його наукового дослідження, відбувалося дуже повільно». Перший ґрунтовний «історико-археологічний опис Успенського собору зробив митрополит Київський і Галицький священно- архімандрит Києво-Печерського монастиря Самуїл Миславський. «Цілеспрямовану спробу вивчення пам’яток архітектури було здійснено в 1809-1810 рр. історико-ар- хеологічною експедицією, яку очолював історик і археолог K.M. Бороздін». «Праці… авторів XVIII ст. – першої половини XIX ст. … були головним чином більш-менш докладним повідомлення про історичну долю пам’ятки було, за деякими винятками, посилань на першоджерела».
Є. Болховітінов писав: «Усередині церкви цього 9 бокові престолів: 5 внизу і 4 вгорі. З правого сто¬рони від південного входу: 1) престол в ім’я святого Архістратига Михаїла (пізніше Перетворення в діякон- нік); 2) святого Іоанна Богослова; 3) трьох Святителів … З лівого сторони від північного входу; 4) престол в ім’я святого Апостола і архідіакона Стефана, влаштований князями Борецьким. З неї – хід під підлогу в усипальницю …; 5) Святого Іоанна Предтечі. Вгорі на хорах з правої сторони; 6) в ім’я св. Ап. Андрія Первозванного; 7) преподобного Анто-ня Печерського. З лівого боку; 8) Преображення Господнього; 9) преподобного Феодосія Печерського ».
В 1839 році Трьохсвятительський вівтар було ліквідовано, а приміщення повністю було перетворено на ризницю».
«Велика Печерська церква, Західна, північна і південна стіни зовні прикрашені ліпною роботою, і поверх карнизів виведені овальної йюрми щити з священними на них зображеннями».
