На момент обстеження 1998 року Успенського собору залишки стародавнього мурування не були розконсервовані. Найбільше збереглася південно-східна частина Успенського собору з майже неушкодженою церквою Іоанна Богослова, а також частково збереженими південною, центральною та північною апсидами. Невеликими фрагментами збереглися стіни собору, стовпи, залишки підлоги, розписи. Загальний стан залишків стародавнього мурування був аварійним. Оскільки майже вся поверхня збережених залишків знаходилась просто неба і не мала належного консерваційного захисту, це призвело до значного псування поверхні мурування. Тинькові шари на більшості збережених стін мали втрати від 20 до 90-100% площі тиньку, оголене мурування зазнало сильного вивітрювання: глибина поверхневої деструкції сягала 2-2,5 см, при цьому шви мурування розтріскались, мурувальний розчин був частково втрачений. На багатьох ділянках залишків стародавнього мурування (апсиди, деякі стіни) існували значні втрати мурувального матеріалу – плінфи, каменю, розчину, причому глибина втрат становила до 30-40 см. Часто в залишках старого мурування спостерігалися тріщини, деякі з них (наприклад, в південній стіні) мали ширину розкриття до 5 см. Тріщина спостерігалася також і на примиканні Іоанно- Богословського приділу до південної апсиди.
Також було зафіксовано пошкодження стародавнього тинькового шару, майже скрізь його пронизували тріщини, шари пофарбувань лущились, давня ліпнина мала багато втрачених деталей, сколів. Окремі ділянки стін з підвищеною вологістю (замокання від атмосферних опадів, підсмоктування вологи із ґрунту) були вражені біообростаннями, на муруваннях фіксувались висоли.
Руїни мали покриття із оцинкованої сталі з пофарбуванням, місцями сталь мала корозію, а деякі листи були взагалі втрачені. Металеві опорні балки були непофарбованими і мали поверхневу корозію.
