1702-1709 рр. Зображення храму цього періоду мають значні розбіжності з попередніми, що характеризуються виконанням значних реставраційних робіт Успенського собору та ремонтних робіт по перебудові споруди. Ці роботи по влаштуванню храму справедливо можна віднести до заслуг великого гетьмана – Івана Мазепи, що «коштом» і душею вболівав задолю Лаврської святині. Перші зміни почалися після 1697 року – над центральною закомарою зникає розірваний фронтон з «глухою» закомарою, а взамін з’являється світлова баня з хрестом, фронтончики бічних закомар основного об’єму доповнюються волютами. На західному фасаді Трьохсвятительського приділу з’являється хрестове вікно і південно-західний контрфорс. Разом з тим, зникають фронтони на паперті. Центральний портал має пишне декоративне обрамлення. На світлових банях з’являються нові декоративні елементи. Крім існуючих світлових бань, на зображенні з’являються бані над центральними пряслами північного і південного нефів, а також маківки главок, які слід віднести до Стефанівського і Іоанно-Предтечинського приділів.

21-22 квітня 1718 р. Велика пожежа Верхньої Лаври повністю знищила внутрішнє «убранство» собору та завдала значних втрат його архітектурі.

1718 р. Наказом Петра І на відновлення монастиря після пожежі «…послато из Москвы народного архитектора, а на строения дать из его казны пять тысяч рублей».

1722 р. Початок робіт по відновленню Успенського собору, згідно проекту московського архітектора Ф. Васильева.

Але після відмови І. Скоропадського від послуг Васильєва, керівництво по відновленню споруди очолили московські майстри – І. Каландін та Ф. Старченко.

Існувало декілька проектів відбудови собору, в основі яких була закладена ідея розширення площі споруди за рахунок прибудов з півночі і півдня, рівновеликих древньому об’єму, що закривали його своїми стінами. Паперті західного фасаду також підіймалися на цю висоту і об’єднувалися єдиним вінчаючим карнизом. Об’єми Іоанно-Предтеченського, Стефанівського, Трьохсвятительського і Іоанно-Богословського приділів, що раніш прилягали до основного об’єму, згідно проекту вливались в об’єм прибудов. При цьому Богословський приділ був перебуований майже заново. Прибудови цього періоду були розчленовані по горизонталі – міжярусним карнизом, по вертикалі – пілястрами на всю висоту, зверху декорувалися барочними фронтонами. Суттєві зміни торкнулися і багатоглавого завершення храму. На північному, південному і східному фронтонах зникають глави та їх завершення. Відбудовується центральна баня. Споруда собору перетворюється в семиглавий храм. Характерною рисою оздоблення фасадів є багатий ліпний декор, в створенні якого приймали участь «лаврський підданий» С. Ковнір та Й. Бєлінський.

1720 р. В Успенському соборі на кошти Петра І та І. Скоропадського зводиться новий різьблений з позолотою іконостас. Різьбяр – чернігівський майстер Г. Петров, а ікони писали Стефан Лубенецький та Аким Глинський з учнями.

1727 р. Влаштування нової підлоги із чавунних плит.

1729 р. Освячення собору Іоанном Сєнютовичем та київським архієпископом Варлаамом Ванатовичем.

1729 р. В другій половині XVIII ст. були виконані плани двох поверхів Успенського собору, що зафіксували його структуру на цей період.

1722-1730 рр. Проводяться роботи по розпису храму, про що свідчить напис на мідній дошці «бывшей на стене за левым клиросом»: «Сия Богородичная церковь от своего по разорении и огнем основания, в лета Господие 1722 совершишегося иконописным художеством украшена 1730». До живописців, що приймали участь в оздобленні храму, відносяться: священник С. Лубенецький, А. Галик, С. Каменський, при участі I. Максимовича із Переяслава та М. Григор’ева і Ф. Павловського із Гадяча. Ці розписи, що поновлялися в другій половіші XVIII ст. та на початку XIX ст., не збереглися, але залишилися детальні описи, складені в 1729 році. До цього періоду відноситься і відновлення іконостасу.

1731-1733 рр. Перші зображення собору  після ремонту на гравюрах «Акафіста» і «Сванглія», що відповідають проектним пропозиціям.

1772-1777 рр. Поновлення живопису 1720 р. під керівництвом Захарія Голубовського та учнів Лаврської школи.

1793 р. Живопис XVIII ст., що постійно поновлювався, остаточно гине.