Питання реставрації та охорони історико-культурної спадщини давно пере¬росло до рівня складної філософської, соціальної та морально-етичної проблеми. Очевидним став той факт, що розглядати реставрацію лише з науково-технічного боку і обмежуватись лише виробленням конкретних методик виконання реставраційних та консерваційних робіт означало б принизити ту надзвичайно важливу і відповідальну роль, яку відіграє реставрація на сучасному етапі розвитку суспільства. Без усвідомлення того філософського контексту, який стоїть за відтворенням видатних пам’яток, незрозумілою стає сама потреба в реставрації як показнику рівня цивілізованості суспільства і людства в цілому.

Процвітання країни залежить не тільки від економічних чинників і міри демократичності держави, але й від рівня свідомості народу, культурного рівня нації і ставлення до культурно-мистецького надбання минулих поколінь. Як справедливо засвідчили уроки історії, не може бути процвітаючої високорозвиненої держави з високим економічним рівнем життя населення там, де немає глибокого усвідомлення ролі духовних і культурно-світоглядних факторів в процесі становлення та розвитку суспільства.

На сьогоднішній день прийнято ряд міжнародних правових документів в галузі охорони та реставрації культурно-мистецької спадщини, які є основою і базисом для проведення консерваційних і реставраційних робіт на пам’ятках архітектури: Венеційська хартія 1964 року, кодекс Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць, Паризька конвенція про захист всесвітньої і природної спадщини 1972 року, Гранадська конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 року, Московська хартія архітектурної спадщини 1996 року та ряд інших документів.

Сьогодні Київ пройшов більш як півтора тисячолітній шлях з часів його заснування. Історико-культурна спад¬щина столиці – це наша слава, наша гордість, наше духовне і державне коріння. Ця спадщина сьогодні є культурним надбанням не лише України, а й Європи і світу. В Україні знаходиться на обліку і охороняється державою близько 145 тисяч пам’яток історії та культури, в тому числі 15 тисяч – це пам’ятки архітектури і містобудування. Лише в Києві історична забудова становить понад 32 тисячі споруд, 4000 з яких є пам’ятками історії та культури, а 42 об’єкти включено до списку всесвітньої спадщини. Реставрація та охорона пам’яток Києва – стародавнього політичного, адміністративного і духовного центру східних слов’ян, а нині – столиці європейської держави, є однією з найважливіших столич¬них функцій міста, що підкреслюється в статті 5 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ».

Сама держава несе відповідальність перед майбутніми поколіннями за збереження і передачу пам’яток прийдешньому в усій їх первісній красі, і ця позиція сучасної концепції охорони і реставрації втілена в міжнародних правових документах в галузі охорони і реставрації культурно-мистецької спадщини.

Реставраційні методики, які сьогодні застосовуються на пам’ятках архітектури України, відповідають всім міжнародним пам’яткоохоронним і реставраційним документам, і це ж саме можна сказати відносно методик, які застосовуються при відтворенні видатних пам’яток, таких, зокрема, як Михайлівський Золотоверхий собор і Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Підтвердженням високого рівня реставраційних методик відтворення пам’яток на Україні стало і нагородження в 1987 році Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» Європейською Золотою медаллю Альберті за реставрацію і збереження історичних пам’яток. Високий рівень української школи реставрації підтверджують і міжнародні експерти в галузі реставрації та охорони культурно-мистецької спадщини: так, експерт з США Стівен Дж. Келлі засвідчив на одній з останніх міжнародних конференцій, що деякі види реставраційних робіт (зокрема, виконання згідно аналогів і архівних джерел мозаїк і фресок в інтер’єрах відтворених пам’яток і реставрація існуючих мозаїк і фресок), які здійснюють українські реставратори, є унікальними. Той же Стівен Дж. Келлі, як експерт ІСОМОС, відзначив виский рівень фахівців-реставраторів під час ознайомлення з ходом робіт на Успенському соборі Києво-Печерської Лаври у травні 1999 року.

Підсумовуючи висновки, висловлені багатьма міжнародними експертами під час ознайомлення з рівнем української школи реставрації і тими реставраційними технологіями, які тут застосовуються, можна підкреслити наступне. Високо оцінюючи рівень української школи реставрації, всі експерти наголошували на спільності проблем, які стоять сьогодні перед фахівцями в усьому світі, спільності вироблених реставраційних методик і необхідності тісної співпраці з метою вдосконалення технологічних процесів.

* Загальний вигляд Верхньої Лаври з Успенським собором. Фото початку XX ст