Архітектурна та археологічна унікальність Успенського собору полягає в тому, що в ньому поєднались основні будівельні періоди – давньоруський, середньовічний, бароковий, класичний, період історизму-еклектизму. На прикладі одного тільки храму дослідники – археологи, мистецтвознавці, архітектори – отримали унікальну інформацію про будівельні матеріали і конструкції, техніки будівництва на різних періодах, оздоблювальні матеріали та технології, основні архітектурні форми, деталі та елементи. На жаль, більшість оригінальних зразків або була знищена під час вибуху 1941 року, або була вивезена протягом післяреволюційної атеїстичної кампанії та в роки німецької окупації, однак навіть та інформація, якою ми зараз володіємо, дозволяє представити всю унікальність Успенського собору як цілісного архітектурного ансамблю Лаври, як один із аркітек- турних домінант історичного ландшафту Києва до його зруйнування від будівлі в цілому до окремої деталі.
Успенський собор Києво-Печерської Лаври в усі часи сприймався в східному православ’ї як святиня особлива. Свідченням особливо шанобливого ставлення до цього храму як до Дому Цариці Небесної є те, як любовно, дбайливо, шанобливо прикрашавсь храм, як після кожного зруйнування безбожниками-нападниками він ставав усе кращим, відроджуючись, мов фенікс з попелу. В народі збереглися і легенди, пов’язані з історією будівництва Успенського собору, а Успенський собор після його зведення став взірцем для багатьох храмів Київської Русі. На жаль, в історії собору були і важкі часи, причому приводили ворогів на київські пагорби навіть свої, православні князі – Юрій Долгорукий, Мстислав, Михайло і Ярослав Всеволодовичі. Від князівських усобиць страждав Печерський монастир, його палили і грабували, однак завжди знаходились благодійники-ктитори, які власним коштом відбудовували собор. І це було свідченням того, що віра в народі не занепадала.
На жаль, під час непрофесійних ремонтів XIX століття була втрачена більша частина унікального стінопису доби бароко. Вкупі з непрофесійними ремонтами XIX століття в Софійському соборі це є свідченням того, що в XIX столітті ще не склалося основ реставрації як науки дбайливого збереження старовинних зразків, що призвело до значних втрат стінопису давньоруського і барокового періодів.
Тривалі дискусії післявоєнних років щодо подальшої долі руїн Успенського собору свідчили про те, що навіть в радянські часи, коли церква була відділена від держави, цей собор не залишав байдужим нікого, і мальовничі руїни здавалися нелогічними. Проте варто зазначити, що попри велику кількість пропозицій, на той час ще не було технічних можливостей для здійснення такої унікальної задачі, як відбудова зруйнованого Успенського собору.
Упродовж 800 років Успенський собор служив місцем поховання ієреїв православної церкви, представників княжих родів, видатних державних політичних та воєнних діячів. Некрополь Успенського собору – невід’ємна частина пам’ятки.
