Наприкінці XVIII століття відбувалось завершення остаточного формування архітектурно-стилістичного вигляду Успенського собору: першу чергу робіт було виконано в 1731 році, другу чергу – в 1759-1789 роках, коли участь в будівельних роботах приймав відомий український архітектор доби пізнього бароко Степан Ковнір. Собор отримав декоративне оздоблення, його фасади було декоровано пишними ліпними орнаментами, які тягнулися по периметру вікон, дверних прорізів, покривали вільні ділянки стін, апсид і фронтонів. Отже, найбільш важливими, «знаковими» періодами будівництва Успенського собору був перший давньоруський період, коли сформувалось основне ядро собору і останній, сьомий період доби бароко, коли докорінно змінилась і сама об’ємно-просторова композиція Успенського собору, і концепція його декоративного оздоблення.
Успенський собор був зруйнований під час Другої світової війни 3-го листопада 1941 року. Епіцентр вибуху знаходився між північною стіною давньоруської частини храму і Іоанно- Предтеченською внутрішньою церквою. Внаслідок вибуху були зруйновані пілони Успенського собору, обвалились склепіння і стіни. Найбільш постраж-дав Іоанно-Предтеченський приділ, найменше – південно-східна частина собору з Іоанно-Богословським приділом і південною апсидою.
Значна частина декоративних прикрас Успенського собору і церковного начиння була вивезена під час Другої світової війни до Німеччини, і доля їх і досі залишається невідомою, а частина вцілілих залишків будівельних матеріалів та конструкцій була застосована для будівництва, інших споруд.
На відміну від Михайлівського Золотоверхого собору, до руїн Успенського собору увага фахівців була прикута починаючи з 1945 року. Одразу після закінчення Другої світової війни почалося розбирання завалу від зруйнованих частин храму, яке тривало до 1963 року включно. Розбирання завалів проводжувались проведенням обмірів. детальною фотофіксацією, археологічними розкопками та натурним обстеженням пам’ятки. До речі, перша необхідність відбудови зруйнованого Успенського собору прозвучала вже в 1945 році. Її висунув відомий : тставратор, автор проекту відтворення зруйнованої під час Другої світової війни П’ятницької церкви в Чернігові, П.Д. Барановський. Правда, на той час ідея відбудови собору з одночасним включенням не тільки вцілілих стін, а й вцілілих великих блоків мурування була справою нездійсненною, оскільки не можна було приступати до відтворення собору, не закінчивши розбирання завалу, а також до накопиування ґрунтовної вичерпної наукової інформації про особливості і стан матеріалів та конструкцій споруди. Крім цього, збережена частина собору з Іоанно-Богословським приділом знаходилась в аварійному стані і вимагала проведення негайних протиаварійних заходів.
