Хронологія післявоєнних досліджень Успенського собору була висвітлена в монографічному дослідженні «Успенський собор» головним архітектором Києво-Печерського історико-культурного заповідника О.В. Сіткарьовою в 2000 році.
Перший проект підсилення конструкцій збереженої частини Успенського собору був розроблений вже в 1945 році і передбачав встановлення розкріплюючих конструкцій для запобігання руйнування залишків стін, забезпечення статичності збережених стін завдяки застосуванню системи тросів, металевих стійок та анкерів, вирівняння верхньої здеформованої частини стін за допомогою домкрата, заповнення тріщин цементним розчином і відновлення арок вздовж стін бічного приділу за допомогою спеціальних опорних риштувань для передачі навантажень від перекриття першого поверху. Автором проекту стабілізації частини Успенського собору був інженер Л. К. Любимов.
Пропозиції щодо відбудови східної частини собору з застосуванням мурузання, аналогічного муруванню з плінфи в XI столітті, в комплексі з реставрапією вцілілого Іоанно-Богословського приділу, висувалися в 1946 році професором Л. Г. Леонтовичем.
Більш серйозні пропозиції щодо подільності консервації руїн Успенського собору з можливістю їх експозиції з’явились лише після проведення петальних досліджень пам’ятки в 60-х роках XX століття та завершення розбирання завалу в 1963 році. «Основною метою робіт було, крім завершення розбирання руїн собору, вивчення, консервація та музеєфікація збережених фрагментів пам’ятки, насамперед тих, які мали найбільше значення для відтворення архітектурних форм собору XI століття та вивчення його архітектурної еволюції.
У ці роки намітився перехід від суто консерваційних робіт до розв’язання комплексного завдання відновлення собору».
В 1965-1967 роках розроблялися проектні пропозиції щодо збереження залишків Успенського собору з мінімальним доповненням новим муруванням вцілілих фрагментів лише в тих межах, які визначалися ремонтними вимогами. Пізніше була висунута пропозиція укріплення існуючої частини собору з одночасним проведенням реставрації Іоанно-Богословського придітні спорудженням нового даху над збереженою частиною південної нави.
Водночас залишки стінопису були охарактеризовані як малоцінні і такі, що не підлягають консервації.
