Проводячі дослідження руїн Успенського собору М. В. Холостенко виявив: «жертовник змонтованій на дерев’яному каркасі з мідніх листів із срібнімі накладками – вставками з барельєфамі та стрічкамі орнаменту з жертовник тисячі сімсот шістьдесят чотири р. У жертовник Виявлено підваліну з плінфі, обкладений в XIX ст. Цегельний стінкамі … У кутках вістелення жертовник знайдено низи чотірьох шиферних стовпів, верхи якіх відбіті. Стовпи малі пази-чвертку для плит заповнення. Очевидно, це залишки давнього жертовник, около по конструкції до первісного престолу, описаного в «Печерському Патерику».

Розкопи 1962-63 року Виявлено: «… північної стіни Стефанівського межі. У зламі цієї стіни було виявлено, що стіна тут має товщину 2 метри розбирання завалу і внутрішньої закладки виявила ступені внутрішніх сходів, розташовувалася в товщі північної стіни і поперечної передвівтарної стіни. Сходи вели, мабуть, до ризниці над вівтарем Стефанівського межі. Остаточна розбирання закладки відкрила невеликий майданчик внизу сходів шириною 85 см і довжиною близько 1 м і 8 ступенів сходів. Сходинки складені із цегли. Кладка їх перев’язана з кладкою стін, тобто внутрішньостінні сходи споруджувалася одночасно зі зведенням стін Стефанівського межі. Ширина сходів 73 см. Подступенки 28-38 см, проступи 30-41 см. Проступи були покриті дошками, а проступи 2-х уцілілих ступенів – шиферними плитами … Це плита початкового мозаїчної підлоги собору, знята з місця при ремонті статі і закладена в кладку внутристенной сходи ».

В результате дослідження собору в 1952 году було встановлен, что дерев’яні зв’язки розташовувалісь на рівні п’ят склепіння.

Згідно результатів останніх петрографічніх та мікрохімічніх досліджень залишків собору, Які доповнено попередні відомості та історичні свідоцтва, в будівництві Успенського собору можна віділіті сім будівельних періодів. На Першому періоді була зведена давньоруське ядро храму: тринавної шестистовпний трьохапсідній собор Із Іоанно-Предтеченською хрещальню перед північнім фасадом собору, біля его Північно-західного кута, тоді ж трівалі певні роботи з надбудові і ремонту собору, які суттєво не змінили його зовнішній вигляд. На іншому періоді до західного фасаду, з Південного боку, було прібудовано капличку над могилою княгині Євпраксії Ремонтні роботи тривали і на третьому періоді будівельної історії Успенського собору.

Якщо перший, другий та третій періоді пов’язані з князівськімі годинами і середньовіччям, то четвертий період розпочався в часи ренесансу (відродження) в Україні, а завершівся вже в часи панування стилю бароко. Саме на четвертому періоді відбувалося значне оновлення споруд Печерського монастиря, тоді ж з північного боку до Успенського собору було прібудовано стефанівській пріділ, до східної стіні Іоанно-Предтеченської церкви було добудовано каплицю Єльців. П’ятий будівельний період доби бароко пов’язаний з розширення и перебудова Успенського собору, зміною кількості і форми бань, зміною форми приділів, які отримали завершення згідно з загальною просторовою концепцією собору, яка, навпаки, залишилась середньовічною. станом на середину XVII століття собор мав високе склепіння и дев’ять високих бань та верхів, центральна закомара перекрівалася на два схили и увінчувалася барабаном з банею. Хрещальню увінчувала лазня з вісьмома вікнами. на гравюрах, виконання после 1651 року, видно, як змініліся такоже форми дахів, завершення каплички княгині Єзпраксії, а в 1677 году, перед західнім фасадом, на Північ від західного входу до собору, з’явилось две невелікі каплички. Тоді ж Було надбудовано Трьохсвятительська пріділ.

Особлівістю п’ятого будівельного періоду є ті, что він, хоча хронологічно належить до часів бароко, проти загальна архітектурна композиція собору залишайся середньовічною.

Натомість в шостому періоді доби бароко загальна концепція архітектури Успенського собору починає змінюватісь, зникає дрібне членування західного фасаду приділами ікапличку, які об’єднуються в спільний об’єм, Трьохсвятительська приділ становится монументальні за формами, гармонійно поєднуючісь з архітектурою Іоанно-Предтеченської хрещальні.

Найбільш значний з тих періодів, які хронологічно належати до доби бароко на Україні, є сьомий, останній період. Саме в цею період після пожежі 1718 року в результаті проведених ремонтних робіт зазнала змін загальна архітектурно-просторова концепція собору: всі бічні пріділі були об’єднані в об’ємі двохярусної будівлі, замкненої в плані єдиним периметром. На сьомий періоді Успенський собор набув завершеної форми барокового храму. Під час ремонту і одночасної реконструкції було перебудовано і розширено Іоанно-Богословській та Стефанівській пріділі, а також збудовано вхідні частини з півдня та півночі, внаслідок чого собор отримав прямокутний обрис, в якому тільки зі сходу виступали напівкруглі апсиди и гранчасті апсиди Іоанно- Богословська та Стефанівського пріділів.