Охорона та реставрація пам’яток, ансамблів та визначних місць: В прийнятому в 1993 році кодексі етичних принципів охорони і реставрації пам’яток, ансамблів та визначних місць зазначено, що охоронні і реставраційні заходи повинні відповідати найвищим досягненням сучасної пам’яткоохоронної та реставраційної науки і практики, тому повинні виконуватись лише висококваліфікованими фахівцями з спеціальною освітою. Дослідження об’єктів спадщини в культурному, технологічному і історичному аспектах, включаючи зміни значущості об’єктів у соціальному та фізичному контекстах, мають бути вичерпними. До втручання в матеріальну субстанцію пам’ятки, ансамблю або визначного місця мають бути задокументовані фізичні ознаки об’єкта, визначені стан і чинники руйнації. За результатами обстежень і досліджень встановлюється цінність об’єкта спадщини і на цій основі визначаються основні принципи пам’яткоохоронних заходів, які передбачають не лише першочергові заходи, а й вироблення довгострокової програми охорони та реставрації пам’ятки.
Окреме місце в етичному кодексі пам’яткоохоронців і реставраторів займає визначення принципів і засад проведення пам’яткоохоронних заходів. Зокрема, це мінімальне втручання в матеріальну субстанцію пам’ятки, ансамблю або визначного місця, усвідомлення того факту, що пам’ятко охоронні заходи не повинні завдавати шкоди пам’ятці, ансамблю чи визначному місцю, призводити до руйнації, знищення чи спотворення їх як свідчень історії. Новітні технічні методи і матеріали мають використовуватись тільки після належної апробації та застосовуватись відповідно до науково обґрунтованих рекомендацій фахівців. Пам’яткоохоронні заходи повинні залишати шанси для наступних пам’ятко-охоронних дій, наскільки це можливо, і бути за певних умов вилученими, а також сумісними з наявною матеріальною субстанцією об’єкта та його довкіллям.
Досягнення вітчизняною реставраційною школою високого рівня розвитку призвело до усвідомлення тих важливих науково-технічних задач, які постали перед реставраторами, і необхідності дотримання при реставрації пам’яток загально вироблених методик, які відповідають міжнародним нормативам і правовим документам в галузі реставрації та охорони культурно-мистецької спадщини.
Лише в післявоєнний період вини¬кло розуміння того, що реставраційні роботи за поставленими задачами і методикою виконання відрізняються від рівня загальнобудівельних робіт, тоді як в XIX – на початку XX століття, і в передвоєнні часи до відновлення пам’яток часто залучались непрофесіо нали або робітники, які не мали ані досвіду проведення таких робіт, ані достатнього для цього фахового рівня. Крім цього, з’явилась спеціалізація «фахівець-реставратор»: те, чого не було ще на початку XX століття, коли навіть видатні вчені, які закладали підвалини вітчизняної реставраційної школи (І. Грабар, В. Покришкін, В. Леонтович, О. Щусєв та ін.) займалися реставрацією паралельно з будівництвом інших споруд.
Було проголошено, що консерваційно-реставраційними роботами на пам’ятках архітектури мають займатись, як правило, спеціалізовані науково-реставраційні виробничі організації.
З метою організації проведення реставраційних робіт згідно діючої нормативно-технічної документації розробляються державні будівельні норми (ДБН), проект організації реставраційних робіт (ПОР) проект виробництва реставраційних робіт (ПВР), проект організації проведення реставраційних робіт включає календарний план, будгенплан, технологічні схеми на основні види робіт, коротку пояснювальну записку, в деяких випадках складних об’єктів ПВР включає ще графіки, проектні матеріали і робочі креслення. Далі проводилась розробка технологічних карт проведення окремих видів робіт.
