Основні особливості інженерних рішень при відтворенні Успенського собору Києво-Печерської Лаври характеризувалися: складністю інженерно-геологічних умов, необхідністю збереження залишків автентичних елементів стін і фундаментів ХІ- XVIII століть, збереженні культурного шару з чисельними похованнями як в середині собору, так і за його межами, необхідність органічного поєднання сильно пошкодженої частини собору (Іоанно-Богословського при- ділу) з новозведеними стінами і банями, наявність в межах собору трьох різнохарактерних зон (зона повної руйнації в епіцентрі вибуху, зона часткової руйнації з залишками стін пілонів, зона існуючого Іоанно-Богословського приділуї. Все це зумовило необхідність прийняття унікальних інженерних рішень, шо забезпечували просторову стабільність відтвореного собору.
Згідно з інженерно-геологічними вишукуваннями основою існуючих стрічкових фундаментів служать супіски макропористі, 1-2 типу осідання, з різною щільністю і вологістю товщиною шару 10-12 метрів.
Коефіцієнт відносного осідання від завантаження 3 кг/см2. Від 0,015 де 0,03 кг/см2, Е=100/200 кг/см2, Ф=І4- 16 градусів, 0=0,08-0,11 кг/см2. Рівень ґрунтових вод на глибині 14-16 метрів.
