Науково-проектна документація по пам’ятках історії і культури (ДБН В.3.2-1-2004) є основою для проведення всіх ремонтно-реставраційних робіт на пам’ятках архітектури. Цей документ пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, а також пам’яток мистецтва, безпосередньо пов’язаних з пам’ятками архітектури. Документація встановлює склад, порядок розробки, оформлення, узгодження і затвердження цілісного комплексу науково-пошукової і проектно-кошторисної документації на проведення архітектурних та інженерно-технічних робіт.

Реставрація пам’яток історії та культури передбачає укріплення і відновлення зруйнованих, пошкоджених пам’яток, а також їх перенесення з метою збереження історико-художнього значення. Реставрація передбачає проведення таких видів робіт:

  • фрагментарна реставрація (в т.ч. часткове відтворення);
  • цілісна реставрація (в т.ч. повне відтворення).

Консервація пам’яток передбачає збереження пам’яток в тому вигляді, в якому вони збереглися до наших часів, і проведення таких видів робіт:

  • першочергові протиаварійні роботи з виконанням тимчасових заходів, які забезпечують збереження пам’яток;
  • заходи із збереження архітектурно-художніх елементів пам’яток;
  • гідрогеологічні заходи зі створення належних умов, які забезпечують збереження пам’яток.

Ремонт пам’яток історії та культури передбачає покращення технічного стану і експлуатаційних якостей пам’яток без змін існуючого архітектурного вигляду.

Однією з головних проблем є відновлення в первісному вигляді повністю чи майже повністю зруйнованих. Успішно цю проблему реконструкції – відтворення віршували в містах Польщі. Водночас певною мірою можна вважати, що у нас в Україні підвалини цього процесу булизапочатковані ще в давні часи: видатні шедеври неодноразово руйнувалися і безліч разів відновлювались і поновлювались, правда, при цьому не повторюючи безпосередньо точно першооснову. Відтворенням церкви св. Василя в Овручі з застосуванням вивчення аналогів давньоруської архітектури займався на початку XX століття і О. Щусєв. В останні десятиліття практика відтворення видатних споруд набула поширення і за кордоном. Подібні роботи є чи не найскладнішою галуззю сучасної реставрації, оскільки ставлять за мету відтворення об’єкту, який на даний момент відтворення не існує, отже, має бути відтворений на основі вивчення археологічних даних, архівних джерел та на основі дослідження аналогів і бути максимально наближеними до автентичного характеру пам’ятки, не перетворюючись на звичайний «новоділ».

Ще одна проблема реставрації полягає в сумісності і взаємодії нових будівельних матеріалів, конструкцій і технологій з автентичними, тому при технологічному обстеженні пам’ятки проводиться ретельне дослідження її будівельних матеріалів, конструкцій, живопису та предметів інтер’єру і проводяться лабораторні дослідження з визначенням хімічного і петрографічного складу будівельних матеріалів, стратиграфічного аналізу пофарбувань, визначається наявність вологи в муруванні, тощо. Натурні обстеження і лабораторні дослідження виступають основою для створення технології проведення ремонтно-реставраційних робіт і вибору матеріалів, які найбільш сумісні з первісними матеріалами пам’ятки.

Якщо перелічити ті головні помилки, яких припускалися при ремонтах пам’яток до початку XX століття, то цей перелік буде виглядати таким чином:

  1. взагалі терміну «пам’ятка архітектури» не існувало, а до відновлення стану видатних об’єктів підходили як до звичайних ремонтів;
  2.  не існувало самих понять «реставрація» і «консервація» в сучасному їх значенні, не розумілася цінність консервації, яка передбачає максимальне збереження автентичності пам’ятки, мінімальне втручання в її вигляд і є основою для проведення реставрації;
  3. відновлення пам’яток проводилось не на належному професійному рівні, до справи відновлення пам’яток залучались непрофесіонали, через що було знищено і пошкоджено безліч споруд;
  4. не було складено реєстру пам’яток, не розумілася цінність багатьох об’єктів, які не відповідали офіційній доктрині «православ’я, самодержав’я і народності» і неокласичним і русько-візантійським стильовим напрямкам в архітектурі і мистецтві XIX сто¬ліття;
  5. не були виявлені причини аварійного стану пам’яток, а відтак не були вироблені і методи відновлення пам’яток на наукових засадах.

Сьогодні фахівці виробили методику подолання проблем, які виникають під час експлуатації пам’яток. Насамперед це такі проблеми:

  1. втрата фундаментами своєї несучої здатності;
  2. консервація залишків стародавніх мурувань в археологічних розкопах;
  3. аварійний стан стін;
  4. відновлення пошкоджених або зруйнованих дерев’яних елементів та конструкцій;
  5. консервація металевих покрівель, дахів та поновлення позолоти верхів;
  6. проблеми поновлення декоративного оздоблення.

Реставрационные методики разрабатывались и отечественными специалистами корпорации «Укрреставрация », где деятель коллективы технологов институтов «Укрпроектреставрация» (сейчас они сосредоточены в Государственной научно-технологической лаборатории консервации и реставрации памятников «НТЛ« Конрест “) и” Укрзападпроектреставрация », и зарубежными специалистами-реставраторами. Каждая из указанных в приведенном выше перечне проблем приводит к разрушению конструкций и элементов памятника, повреждения ее состояния. Для каждой группы проблем реставраторами была произведена целостная система защитных и противоаварийных работ.