Відтворення підземної і надземної частин Успенського собору здійснювалось трьома баштовими кранами – КБ-408-04-02 зі стрілою 30 м (№ 1), КБ- 403А зі стрілою 30 м (№ 2) та КБ-405.2 зі стрілою 25 м (№ 3). Схема встановлення баштових кранів також була розроблена на будгенплані на окремому аркуші.
На період монтажу елементів бань – барабанів, маківок та хрестів – на місці крану № 1 встановлювався баштовий кран КБ-503А.2 зі стрілою 45 м, або кран КБ-674. Остаточний варіант вибору крану та схема його розміщення мала розроблятись в проекті виконання робіт після уточнення параметрів та ваги елементів бань собору.
Проектом відбудови Успенського собору були передбачені протиаварійні заходи щодо підсилення стін існуючої частини собору. Підсилення було передбачено похилими буроін’єкційними палями, а кількість, розташування і конструкція буроін’єкційних паль були розроблені фахівцями інституту «Укрпроектреставрація».
З метою забезпечення можливості буріння було передбачено влаштування індивідуальних пересувних риштувань із металоконструкцій так званої триярусної «етажерки», конструкція якої мала бути розроблена фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» на стадії проекту виконання робіт.
Монолітні залізобетонні рами-арки для підсилення стародавніх стін і розподілу навантаження від нового цегляного мурування, що знаходиться вище рівня рам-арок, мали виконуватись в дерев’яній опалубці паралельно з веденням мурування стін. Конструктивні рішення риштувань для цегляного мурування і для внутрішніх та зовнішніх опоряджувальних робіт розроблялися інститутом «Укрпроектреставрація» на основі серії Е-507 «Трубчасті безболтові риштування для цегляного мурування і опоряджувальних робіт». Цегляні та монолітні залізобетонні склепіння виконувались по суцільній дерев’яній опалубці, кружальні ферми якої мали спиратися на підсилені індивідуальні риштування.
Монтаж бань передбачалося проводити по окремих елементах: нижня баня, барабан, маківка, які виготовлялись на майданчику біля корпусу № 20. і доставляти їх в зону роботи баштових кранів автотранспортом. Встановлення хрестів мало здійснюватись з люльки для опоряджувальних робіт на спеціальній підвісці.
Зважаючи на те, що «інженерні мережі мали прокладатися по території діючого історико-культурного заповідника, роботи мали проводитись послідовно, захватками, з повним завершенням циклу робіт в межах захватки. Спочатку прокладалися мережі каналізації, згодом – водопроводу, надалі – тепломережі і наостанку – газопровідні мережі. Розподіл мереж на захватки (водопровід, тепломережі) також був показаний на аркушах ОБ-6 та ОБ-7 будгенплану. Прокладання водопроводу мало здійснюватись захватками довжиною 80-100 метрів. Зважаючи на те, що проектний водопровід в основному проходив по діючій мережі, межі захваток влаштовувались на місці колодязів. Така схема за умови закільцьованості основної траси давала можливість безперервного водопостачання споживачів. На трьох відрізках водопроводу, які не були включені до кільцевої системи, передбачалося укладання тимчасового трубопроводу на брівці траншеї.
