З набуттям Україною незалежності, почалося відновлення Лаврської обителі, її нова світла сторінка.

Багатостраждальна наша духовна святиня в різні часи зазнавала неабияких втрат: перебудови, вражі навали, пожежі. Та 3 листопада 1941 року сталося непоправне – один з найсвятіших храмів Київської Русі канув у небуття – Успенський собор було підірвано.

Близько 20-ти років велися диспути між архітекторами, науковцями щодо доцільності та технології відбудови храму.

На порозі третього тисячоліття, в рік святкування 2000-ліття Різдва Христового, народу України повернуто з небуття національні святині: згідно розпорядження Президента України Л.Д. Кучми № 20/96-рп від 27.01.96 року «Про першочергові заходи щодо відбудови комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської Лаври у м. Києві» і розпоряджень Голови Київської міської державної адміністрації О. О. Омельченка № 870 від 12.06.96 року та № 1377 від 09.09.97року «Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.06.96 року № 870» відроджені Михайлівський Золотоверхий монастир, собор якого присвячений небесному воїнові, покровителю Києва Архістратигу Михаїлу і Успенський собор Києво-Печерської Лаври – дім Матері Божої, яка сказала про нашу Святу Київську Русь «Хочу церкву Собі спорудити в Києві і хочу жити в ній».

Собор на честь Успіння Божої Матері надає нам її Материнський покров і повсякчасну Материнську любов – молитви і сльози Богородиці за це місце, за наш народ, за Святу нашу Соборну Апостольську Православну церкву.

Складність задач з відтворення Успенського собору полягала в тому, що значна частина руїн була розколота на окремі елементи і здеформована. Нами було проведено спеціальні роботи з укріпленню фасаду за допомогою буроін’єкційних мікропаль.

До речі, всі спеціалізовані вітчизняні фірми відмовились від виконання цих робіт у зв’язку з їх великою складністю. Тільки фахівцям нашої корпорації вдалося успішно просвердлити та підсилити фундаменти і основу собору щоб влаштувати буроін’єкційні палі.

Та основною проблемою було поєднати вцілілу частину споруди з новою. Ми законсервували старі стіни, ліквідували усі тріщини, а потім «зшили» стіни існуючого приділу горизонтальними залізобетонними палями.

Ці роботи було виконано таким чином, що два об’єми собору склали єдине ціле. Подібний реставраційний метод в Україні нами було застосовано вперше.

Унікальна робота була проведена також з виготовлення на окремому майданчику позолочених бань і їх «укрупленому», блочному монтажу, що дозволило скоротити термін відтворення собору на 3 місяці.

Треба ще врахувати, що цегляне мурування собору велося в зимовий період в «тепляку».

Загалом у князівські часи між початком будівництва Успенського собору і його освяченням пройшло 16 років. В наш час відтворений собор постав з руїн менш як за 2 роки. Через майже 60 років під склепінням Свято- Успенського храму знову зазвучала молитва Божа, символізуючи незалежність духу нашого народу і його прагнення до Бога і Волі.

Тож відродити цей красень-собор було нашим першочерговим і головним обов’язком.

В першу чергу ми намагалися повернути до храму його іконостаси, адже це серце храму, це саме той оберіг нашої духовності, до якого лине душа і в годину випробувань, і в час перемог та успіхів.

Так було відтворено і повернуто на своє історичне місце унікальний, надзвичайної краси п’ятиярусний головний іконостас храму, подарований колись самим гетьманом Скоропадським та його дружиною.

Відроджені іконостаси в приділах Іоанна Предтечі, Стефанівський, Андрія Первозванного, Спасо-Преображен- ський, Іоанна Богослова.

Подальша ж наша задача була відновлення живопису Успенського собору. Храм в цілому було розписано у стилі українського бароко періоду його розквіту першої половини XVIII століття зі збереженням залишків оригінального стародавнього розпису.

В давні часи виконуючи заповіт Феодосія, Стефан завершив будівництво Успенського собору, крім того, розбудував монастир і обгородив його дерев’яною стіною.

Як бачите, доля собору, його стіни, ікони, розписи – це і доля його будівничих, лаврських подвижників, церковних діячів.

Друге народження перлини світового православ’я – Успенського собору – це, свого роду, рубікон, перехід якого засвідчив величезну дієспроможність наших реставраторів, будівничих, науковців,  митців.

З його відновленням повернулася втрачена цілісність найбільшого з давніх архітектурних ансамблів Києва всесвітнього значення – центру народного паломництва, «другого Єрусалима» – Києво-Печерської Лаври.