Легенда про будівництво Успенського собору детально описана в «Києво-Печерському Патерику». «Прийшло з Царгорода четверо майстрів церковних, мужів вельми багатих, у Печеру до великого Антонія та Феодосія, кажучи: «Де хочете закласти церкву?» Вони ж відповіли їм: «Де Господь місце нарече!». Ті ж кажуть: «Коли ж пророкували смерть свою, чому ж, місця не призначивши, стільки золота дали нам?»

В розділі 2 «Слово про прихід майстрів церковних із Царгорода до Антонія і Феодосія» розповідається, як прийшли до святих Антонія і Феодосія четверо візантійських будівничих і розповіли дивну історію. Кожний з них рано-вранці на сході сонця, коли вони спали в своїх домівках, побачив вродливих янголів, які промовили: «Зве вас цариця до Влахерни» (тобто до церкви Богородиці у Влахернах в Константинополі). Будівничі «пішли, взявши з собою друзів та родичів своїх, і разом усі зійшлися, й усі слова Богородиці чули, й усі свідками були. І побачивши в церкві царицю, оточену безліччю воїнів, поклонилися їй». А вона промовила до них: «Хочу побудувати собі церкву на Русі, в Києві, і велю вам це зробити. Візьміть золота собі на три літа», і розповіла, що будівничі повинні прийти до Антонія і Феодосія Печерських. Богородиця сказала: «Сий, Антоній, тільки поблагословивши, відходить од світу цього навіки, а Феодосій – на друге літо по ньому одійде до Господа. Ви ж візьміть скільки треба золота, а вшаную вас тим, чого не може дати ніхто: дам вам те, про що вухо не чує, і на думку людині не спадає. Прийду й Сама дивитись церкву і в ній хочу жити», дала майстрам мощі мучеників – Артемія і Полієкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова та Федора, і сказала: «Сіє покладіть в основу». «І сказала до нас: «Вийдіть назовні і побачте розміри її». І побачили церкву в повітрі». Перед очима вражених майстрів назовні в повітрі постало зображення церкви, аби знали вони, як її будувати. «І, повернувшись, поклонилися їй і питаємо: «О, пані, а яке ім’я дати церкві?» Вона ж  відповіла, що «в Своє Ім’я хочу назвати». Вона ж сказала: «Богородична буде!»

З рук Богородиці отримали грецькі майстри і намісну ікону, вона ж розповіла їм, за яким мірилом її будувати, і побачили вони Антонія і Феодосія, і отримали з їх рук золото за роботу. Греки ж клятвено твердили, що «не лише од ваших рук золото взяли перед багатьма свідками, а й до корабля з ними вас провели». І по від’їзді вашому ще місяць пробули, збираючись у путь. А сьогодні десятий день, як покинули Царгород. Запитали у Цариці про розмір церкви, а вона й каже нам: «За міру поклала пояс Сина Мого, за Його велінням».

Для того, аби визначити місце для нової церкви, три ночі молився святий Антоній. Одного дня на всій землі була роса, а на місці майбутньої церкви – сухо, другого дня вся земля була суха, а на місці майбутньої церкви – роса, третього ж дня, ставши на місці тому, помолився і благословив місце те, і зміряв золотим поясом ширину й довжину. І, звівши руки до неба, сказав Антоній голосно: «Послухай мене, Господи, послухай мене! Щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього!» І зразу спав вогонь із небес, і спалив усі дерева та тернину, і, росу висушивши, просіку сотворив, подібну до рову. Ті ж, що були зі святим, упали, як мертві. І звідти початок тої Божественної церкви.

Богородична церква була закладена в 1073 році. Сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, своїми руками копав рів під фундаменти і надав щедрі пожертви на новий храм, та 100 гривень золота.

Багато чудес супроводжувало будівництво Богородичної церкви, збудованої з використанням золотого пояса Шимона. Через десять років після смерті святих Антонія та Феодосія прийшли до ігумена Печерського монастиря Никона іконописці з Царгорода і розповіли те, що святі Антоній і Феодосій заплатили їм золото і найняли розписати церкву. «Прийшли з того ж Богохранимого града Костянтинового до ігумена Никона писці іконні, кажучи: «…хочемо з тобою судитися: нам показували малу церковку. І її розписувати підрядились перед багатьма свідками. А ця церка занадто велика. Ось, візьміть ваше золото, а ми повернемось до Царгорода!» І відказав ігумен: «Які з себе були ті, котрі найняли вас?» Писці ж описали вигляд та образ, і імена назвали Антонія та Феодосія! І каже їм ігумен: «О, чада! Не можу вам показати їх, бо ще десять років тому пішли зі світу цього, і, непрестанно молячись за нас, невідступно охороняють цю церкву і оберігають свій монастир, і думають про насельників його». І, почуши це, греки вжахнулись відповіді; привели чимало інших купців, греків та обезів (грузинів), котрі разом із ними їхали. І сказали: «При них підряджались, взявши золото з тих рук! А ти не хочеш нам показувати їх. Коли ж преставились, то покажи нам образ їхній, аби і ці бачили, чи ті є». Тоді ігумен виніс перед ними їхню ікону. Побачили ж греки та обези образи їхні й поклонилися, кажучи, що «воістину! Віруємо, що живими є й по смерті, і можуть допомагати та рятувати, і заступатись за тих, хто вдається до них!». І подарували монастиреві мусію (смальту), яку привезли на спродаж. Нею оздобили Святий Вівтар.

Побачивши «церкву цю на висоті», іконописці «розгнівавшись, що занадто велика є, хотіли повернутись вниз до гирла», а згодом додому, незадоволені платнею, але «тої ж самої ночі була буря велика на ріці (на Дніпрі)… опинилися біля Треполя, і лодія сама йшла проти течії, ніби якась сила тягла її. Наступної ночі знову бачили цю церкву і чудесну ікону намісну, котра казала нам: «Люди! Чому дарма метаєтесь, не корячись волі Сина Мого та Моїй? Коли Мене і не послухаєтесь, і втекти захочете – всіх вас взявши, та й з лодією, поставлю в церкві Моїй. І знайте також те, що звідти не вийдете, але тут, у монастирі моєму, постригшись, і життя своє закінчите. І я вам дам милість у майбутньому віці задля його засновників Антонія та Феодосія!»… назавтра, вставши, хотіли тікати вниз, і багато трудилися, гребучи, а лодія вгору йшла супроти того… Підкорившись волі та силі Божій, віддалися їй, і скоро під монастирем сама лодія пристала».

Покаялись в гріхах іконописці і залишились в Печерському монастирі. «І по тому вони життя своє закінчили в чернецтві у Печерському монастирі і покладені у своєму печерному притворі».

Як писав в 1826 році Київський митрополит Євгеній Болховітінов, «После заложения храма в 1073 г. строительство собора началось лишь в 1075 г. … В 1083 году пришли иконные писцы…; а греческие купцы тогда же привезли и мозаику на украшение церкви…»